UK/BG 4.10
TEXT 10
- вı̄та-ра̄ґа-бгайа-кродга̄
- ман-майа̄ ма̄м упа̄ш́ріта̄х̣
- бахаво джн̃а̄на-тапаса̄
- пӯта̄ мад-бга̄вам а̄ґата̄х̣
Послівний переклад
вı̄та—звільнившись від; ра̄ґа—прив’язаність; бгайа—страх; кродга̄х̣—гнів; мат-майа̄—повністю в Мені; ма̄м—в Мені; упа̄ш́ріта̄х̣—цілком перебуваючи; бахавах̣—багато; джн̃а̄на—знання; тапаса̄—покутою; пӯта̄х̣—очистившись; мат-бга̄вам—трансцендентну любов до Мене; а̄ґата̄х̣—віднайшли.
Переклад
Звільнившись від прив’язаності, страху й гніву, повністю заглибившись в Мене і знайшовши в Мені єдиний притулок, дуже багато людей в минулому, пізнавши Мене, очистились і так віднайшли трансцендентну любов до Мене.
Коментар
Як було сказано вище, людині, яка надто підвладна матеріальним впливам, дуже важко збагнути особистісну природу Вищої Абсолютної Істини. Звичайно люди, схильні до тілесного розуміння життя, настільки занурені в матеріалізм, що для них майже неможливо зрозуміти, як це Всевишній може бути особою. Такі матеріалісти навіть не можуть уявити собі, що існує трансцендентне нетлінне тіло, сповнене знання й вічного блаженства. Згідно з поглядами матеріалістів, тіло тлінне, воно — притулок невігластва й різноманітних страждань. Тому люди, коли їм кажуть про особистісну форму Господа, уявляють її на такому ж тілесному рівні. Для таких матеріалістів велетенське матеріальне проявлення є найвищою формою, і, виходячи з цього, вони вважають Всевишнього безособистісним. Вони надто занурені в матеріальне, і тому думка про збереження особистості після звільнення від матерії лякає їх. Коли вони довідуються, що духовне життя теж індивідуальне, в них виникає страх перетворитись знову в особистість, і тому вони, природно, віддають перевагу своєрідному розчиненню в безособистісній порожнечі. Звичайно вони порівнюють живих істот з бульбашками, які лопаються на поверхні океану. Це — вища досконалість духовного існування, яку можна досягти, втрачаючи особисту індивідуальність. Таке життя сповнене страху й позбавлене досконалого духовного знання. Більше того, є безліч людей, які не можуть навіть уявити собі можливості духовного існування. Введені в оману численними теоріями й суперечливими філософськими розумуваннями, ці люди потрапляють у безвихідь, все для них стає відразливим, вони гніваються і по-дурному вважають, що нема ніякої вищої причини і що все, що існує, зрештою, лише порожнеча. Таких людей слід вважати хворими. Деякі з них надто прив’язані до матеріального, й тому не приділяють необхідної уваги духовному життю, інші прагнуть розчинитися у вищій духовній причині, треті ж ні в що не вірять, роздратовані численними різного роду безпорадними розумуваннями про духовне. Ці останні вдаються до різних дурманних засобів й свої хворобливі марення інколи вважають за духовне бачення. Людина повинна звільнитись від усіх трьох ступенів прив’язаності до матеріального світу: заперечення духовного життя, страху перед ототожненням себе з духовною особистістю та концепції порожнечі, в основі якої лежить невдоволеність життям. Щоб звільнитись від цих трьох різного роду матеріалістичних уявлень про життя, людина повинна шукати притулок у Господа і дотримуватись правил і життєвих засад відданого служіння Господеві під керівництвом істинного духовного вчителя. Вищий ступінь такого служіння називають бга̄вою, або трансцендентною любов’ю до Господа.
Бгакті-раса̄мр̣та-сіндгу (1.4.15 – 16) так змальовує науку відданого служіння:
а̄дау ш́раддга̄ татах̣ са̄дгу- сан̇ґо ’тга бгаджана-крійа̄ тато ’нартга-нівр̣ттіх̣ сйа̄т тато нішт̣га̄ ручіс татах̣ атга̄сактіс тато бга̄вас татах̣ према̄бгйудан̃чаті са̄дгака̄на̄м айам̇ премн̣ах̣ пра̄дурбга̄ве бгавет крамах̣
«Спочатку людина повинна просто прагнути до самоусвідомлення. Тоді вона почне шукати товариства людей, які досягли духовних вершин. Дальший ступінь — посвячення її істинним духовним учителем, згідно з вказівками якого відданий-початківець починає свій шлях відданого служіння. Коли людина віддано служить Господу під керівництвом духовного вчителя, вона звільнюється від усіх матеріальних уподобань, утверджується на шляху самоусвідомлення, а також розвиває смак до слухання про Абсолютного Бога-Особу, Ш́рı̄ Кр̣шн̣у. Такий духовний смак сприяє тому, що людину дедалі більше вабить до Кр̣шн̣и і згодом її прив’язаність до свідомості Кр̣шн̣и визріває в бга̄ву, або в початковий ступінь трансцендентної любові до Господа. Істинну любов до Господа називають премою, вищим ступенем досконалості життя». На рівні преми людина до останку віддає себе Господу й цілковито поринає в трансцендентне любовне служіння Йому. Таким чином, поступово просуваючись шляхом відданого служіння під керівництвом істинного духовного вчителя, людина може досягти вищого ступеня досконалості й звільнитись від усіх матеріальних прив’язаностей, від страху того, що вона є індивідуальна духовна особистість і від розчарувань, що призводять до філософії порожнечі. Відтак вона зможе досягти обителі Верховного Господа.