UK/BG 5.15
TEXT 15
- на̄датте касйачіт па̄пам̇
- на чаіва сукр̣там̇ вібгух̣
- аджа̄нена̄вр̣там̇ джн̃а̄нам̇
- тена мухйанті джантавах̣
Послівний переклад
на — ніколи; а̄датте — приймає; касйачіт — чиї-небудь; па̄пам — гріх; на—ні; ча—також; ева—неодмінно; су-кр̣там—благочестиві вчинки; вібгух̣—Верховний Господь; аджн̃а̄нена—невіглаством; а̄вр̣там — покриті; джн̃а̄нам — знання; тена — цим; мухйанті — спантеличений; джантавах̣—живі істоти.
Переклад
Так само і Верховний Господь не відповідає за чиїсь гріховні або праведні вчинки. Втілені істоти самі заплуталися внаслідок невігластва, що покриває їхнє справжнє знання.
Коментар
Санскритське слово вібгу вказує на Верховного Господа, сповненого безмежного знання, багатства, сили, слави, вроди й відречення. Він завжди вдоволений Сам у Собі, і Його не турбує чиясь гріховна або праведна діяльність. Це не Він створює певні обставини для кожної конкретної живої істоти, а сама істота, яку невігластво збило з пантелику, бажає опинитися в певних життєвих умовах і таким чином починає низку дій та їхніх зворотніх наслідків. За своєю вищою природою жива істота сповнена знання. Проте, внаслідок своїх обмежених можливостей, вона схильна підпадати під вплив невігластва. Господь всемогутній, а жива істота — ні, Господь — вібгу, тобто той, хто знає все, а жива істота — ану, або дуже крихітна, як атом. Вона є живою душею, і тому здатна бажати згідно зі своєю свободною волею. Але лише всемогутній Господь здійснює її бажання. Коли жива істота заплутується в своїх бажаннях, Господь все ж таки дозволяє їй здійснити ці бажання, але Він ніколи не відповідає за дії та зворотні наслідки, які мають місце за яких-небудь обставин, що їх створила сама жива істота. Таким чином, збита з пантелику втілена душа ототожнює себе з тимчасовим матеріальним тілом і підпадає впливові минущих злигоднів та радощів життя. Господь у формі Парама̄тми, або Наддуші, завжди супроводжує живу істоту і тому Він може зрозуміти бажання індивідуальної душі подібно до того, як людина може відчувати аромат квітки, перебуваючи поблизу неї. Бажання — це тонка форма обумовленості живої істоти. Господь здійснює бажання людини настільки, наскільки вона того заслуговує, тому й кажуть: «Людина гадає, а Господь розподіляє». Істота не всемогутня в здійсненні своїх бажань. Господь, проте, може здійснити всі бажання; Він безсторонній до кожного, і не перешкоджає здійснюватись бажанням крихітних незалежних живих істот. Але Кр̣шн̣а проявляє особливу турботу про тих, хто прагне Його і Він підтримує в них таке бажання, щоб вони змогли досягти Його і стали вічно щасливі. У ведичних гімнах сказано: еша у хй ева̄ са̄дгу карма ка̄райаті там̇ йам ебгйо локебгйа уннінı̄шате. Еша у ева̄са̄дгу карма ка̄райаті йам адго нінı̄шате — «Господь привертає живу істоту до праведної діяльності, щоб вона могла піднестись, і той же Господь дає їй можливість грішити й потрапити в пекло» (Каушı̄такı̄ Упанішада 3.8).
аджн̃о джантур анı̄ш́о ’йам а̄тманах̣ сукга-дух̣кгайох̣ ı̄ш́вара-преріто ґаччгет сварґам̇ ва̄ш́в абграм ева ча
«Жива істота цілком залежна в своїх радощах і горі. Волею Всевишнього вона може потрапити і на небо, і в пекло, подібно до хмари, яку носить вітер».
Отже, втілена душа, завдяки своєму давньому прагненню уникнути свідомості Кр̣шн̣и, сама є причиною власного збентеження. Незважаючи на те, що за своєю природою вона є вічною, сповненою блаженства та знання, вона, внаслідок дріб’язковості свого існування, забуває одвічно притаманне їй становище Господнього слуги й таким чином потрапляє в пастку незнання. Під впливом невігластва вона звинувачує Господа, перекладаючи на Нього відповідальність за своє обумовлене існування. Те ж саме сказано і у Веда̄нта-сӯтрі (2.1.34): ваішамйа-наірґгр̣н̣йе на са̄пекшатва̄т татга̄ хі дарш́айаті — «Господь ні до кого не відчуває ні любові, ні зненависті, хоча може здаватись, що Він і робить це».