UK/BG 15.7
TEXT 7
- мамаіва̄м̇ш́о джı̄ва-локе
- джı̄ва-бгӯтах̣ сана̄танах̣
- манах̣-шашт̣га̄нı̄ндрійа̄н̣і
- пракр̣ті-стга̄ні каршаті
Послівний переклад
мама—Мій; ева—неодмінно; ам̇ш́ах̣—фраґментарна частка; джı̄ва-локе—у світі обумовленого життя; джı̄ва-бгӯтах̣—обумовлена жива істота; сана̄танах̣ — вічний; манах̣ — розум; шашт̣га̄ні — шість; індрійа̄н̣і—чуттів; пракр̣ті—в матеріальній природі; стга̄ні—розташовані; каршаті—важко бореться.
Переклад
Живі істоти в цьому обумовленому світі є Мої вічні фраґментарні частки. Внаслідок свого обумовленого життя вони ведуть важку боротьбу з шістьма чуттями, одне з яких — розум.
Коментар
У цьому вірші виразно змальовано сутність живої істоти. Вона вічно залишається невід’ємною фраґментарною часткою Верховного Господа. Той помиляється, хто вважає, що вона має індивідуальність тільки в своєму обумовленому житті, а по тому, як досягає звільнення, стає єдиною з Верховним Господом. Вона вічно залишається часткою. Тут ясно сказано — сана̄танах̣. Згідно з ведичними ш́а̄страми, Верховний Господь проявляє і поширює Себе через Свої незліченні експансії; головні експансії називають вішн̣у-таттвою, а підлеглі — живими істотами. Іншими словами, вішн̣у-таттва — це особиста експансія, а живі істоти — відокремлені експансії. Через Свою особисту експансію Він являє Себе в різних образах, таких, як Господь Ра̄ма, Нр̣сім̇гадева, Вішн̣умӯрті й усіх Божествах, які владарюють на планетах Ваікун̣т̣ги. Відокремлені експансії, живі істоти, є Його вічними слугами. Особисті експансії Верховного Бога-Особи, індивідуальні Божественні Особи, існують завжди. Так само, відокремленим експансіям, якими є живі істоти, теж притаманна індивідуальність. Як фраґментарні невід’ємні часточки Верховного Господа, вони наділені Його якостями в незначній мірі, і незалежність є одна з цих якостей. Кожна жива істота, індивідуальна душа, має своє особисте окреме буття і дрібну частку незалежності. Зловживаючи цією незалежністю, духовна душа стає обумовленою, а користуючись незалежністю як слід, — завжди перебуває у звільненому стані. В обох випадках, згідно із своїми якостями, жива істота є вічною, як і Верховний Господь. В звільненому стані матеріальна природа більше не обумовлює її і вона вдається до трансцендентного служіння Господу. В обумовленому житті на неї впливають ґун̣и матеріальної природи і внаслідок цього вона забуває про трансцендентне любовне служіння Господу, — тоді їй доводиться тяжко боротися за існування в матеріальному світі.
Усі живі істоти, не лише люди, коти й собаки, ба й такі великі правителі матеріального світу, як Брахма̄, Господь Ш́іва і навіть Вішн̣у, — всі вони є невід’ємні частки Верховного Господа. Всі вони вічні, а не тимчасові. Слово каршаті («сувора боротьба, битва») дуже важливе в даному вірші. Обумовлена душа зв’язана, неначе закута в залізні ланці. Її зв’язує оманне его, а розум — головна рушійна сила, що тягне її до цього матеріального світу. Коли розум перебуває в ґун̣і благочестя, діяльність людини благочестива. Коли розум перебуває в ґун̣і пристрасті, її діяльність стає джерелом неспокою, а коли розум занурений в ґун̣у невігластва, вона опускається до найнижчих форм життя. З вірша стає зрозумілим, що обумовлену душу покриває матеріальне тіло, з його розумом й чуттями, але коли вона вивільнюється, матеріальна оболонка зникає і свої індивідуальні якості проявляє тіло духовне. В Ма̄дгйандіна̄йана-ш́руті є такі слова: са ва̄ еша брахма-нішт̣га ідам̇ ш́арı̄рам̇ мартйам атіср̣джйа брахма̄бгісампадйа брахман̣а̄ паш́йаті брахман̣а̄ ш́р̣н̣оті брахман̣аіведам̇ сарвам анубгаваті. Тут сказано, що коли жива істота перестає втілюватись в матеріальному світі і вступає в духовний світ, вона відновлює своє духовне тіло, і, перебуваючи в ньому, може віч-на-віч бачити Верховного Бога-Особу. Тоді вона отримує можливість безпосередньо слухати Його і розмовляти з Ним, і вона може усвідомити Верховну Особу таким, яким Він є. Із смр̣ті також можна довідатись, що на духовних планетах кожен має зовнішність, таку саму, як у Верховного Бога-Особи, (васанті йатра пуруша̄х̣ сарве ваікун̣т̣га-мӯртайах̣). Що стосується тілесної будови, то немає різниці між живими істотами, невід’ємними елементарними частками Верховного Господа, та експансіями вішн̣у-мӯрті. Іншими словами, милістю Верховного Бога-Особи жива істота при звільненні отримує духовне тіло.
Також дуже суттєвими є тут слова мамаіва̄м̇ш́ах̣ («фраґментарні невід’ємні частки Верховного Господа»). Фраґментарна частка Верховного Господа не має нічого спільного з якимось матеріальним уламком. Як ми вже з’ясували в другій главі, дух не можна розщепити. З матеріалістичного погляду це важко збагнути. Ми маємо справу не з матерією, яку можна розрізати на шматки і потім знову скласти докупи. Подібне уявлення не можна застосувати в данім випадку, оскільки тут ужито санскритське слово сана̄тана, вічний. Фраґментарна частка вічна. На початку другої глави також сказано, що в кожному окремому тілі присутня фраґментарна частка Верховного Господа (дехіно ’смін йатга̄ дехе). Звільнена з матеріальних кайданів, ця фраґментарна частка відновлює своє одвічне духовне тіло в духовному небі на духовних планетах і насолоджується спілкуванням з Верховним Господом. З цього вірша стає зрозумілим, що жива істота, як невід’ємна фраґментарна частка Верховного Господа, єдина з Ним з якісного погляду, так само, як часточки золота — теж є золотом.